Єпраксія-Зоя, онука Володимира Мономаха, дружина візантійського імператора Йоана Комнєва. Трактат зберігається нині в бібліотеці Медічі у Флоренції. Святославичу 988 році створив школу для навчання боярських дітей грамоті. Аналогічні заклади відкривали Ярослав Мудрий та інші князі. Таким чином, На погляд авторки, часи Київської Русі слугували «великою сходинкою» у розвитку сучасної культури суспільства.
Втіленням головних архітектурних досягнень Київської Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом. Особливого значення надавалося куполу, який, з точки зору богослов’я, виконував не тільки естетичну, але й культову функцію. Його призначення – концентрувати духовну енергію людей, “молитовне горіння” і направляти в небо.
На те, яким саме було влаштування церкви після запровадження християнства в Київській Русі, є досить багато різних наукових поглядів. Створення шкіл і розповсюдження писемності були пов’язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства. Освічені люди були необхідні не тільки для широкого впровадження нового християнського культу, але й для функціонування державного управління, міжнародних зв’язків, торгівлі. Чорноризець Храбр вирізняє три періоди розвитку слов’янської писемності. Спочатку, коли слов’яни були язичниками, вони не мали книжок, а для ворожіння і лічби користувалися «чертами і різами» (рисками і зарубками). Це були найпростіші календарні чи родові знаки, знаки власності тощо – піктографічне письмо, яке виникає приблизно у середині І тис. У формуванні давньоруської писемної мови старослов’янській (церковнослов’янській) мові належала важлива роль, адже це були генетично споріднені мови.
Мова, писемність, освіта, наукові знання та література
Школи й письменство були головним джерелом поширення освіти, яке зосереджувалось передусім у Києві, а теж в інших більших містах. Більшість дітей простолюду виховувалась у сім’ях. Їх навчали сільськогосподарській праці, іншої домашньої робота, зрідка віддавали майстрові для опанування ремесла, де вони могли вивчати також грамоту і хоровий спів. Особливо важливі датовані графіті – написи, де автор записував рік.
- Непересічне значення має “Руська правда” – збірка законів князя Ярослава і його наступників.
- Хоч економічною основою суспільства була родова власність общини на землю, все ж мала сім’я найближчих родичів починає відігравати дедалі значнішу роль.
- Популярним жанром була житійна (агіографічна) література.
- Це – Дунай, Дніпро, Дністер, Буг, Десна, Сула, Прип’ять, Волга, Ока, озера – Ільмень, Нево, Біле.
- Перетворився на найбільший в країні культурно-ідеологічний центр.
- Певне уявлення про слов’янське письмо язичницького часу дають відкриття ряду глеків і мисок черняхівської культури (II – V ст.).
Обидва вони були знайомі з грецькою і латинською книжністю, самі написали блискучу публіцистику – “Повчання”. Родова община називалася “мир” або “вервь” (вірьовкою відмірювали наділи землі общинникам). За спостереженнями середньовічних західних письменників, крадіжка і обман у слов’ян зустрічалися настільки рідко, що https://ternopoliany.te.ua/biznes-ta-finansy/84246-ukrajintsi-vse-menshe-vikoristovuyut-gotivku вони не замикали своїх скринь з добром. Члени общини були пов’язані круговою порукою, діяв закон кровної помсти. Пізніше традиційне (звичаєве) право було нелегко замінити державним. Процес впровадження першого писаного закону “Руської правди” (ХІ-ХІІ ст.) супроводжувався численними конфліктами, описаними літописом.
Історія української культури. Навчальний посібник
До цього часу в лісостепу давно переважало двопілля – одне поле засівалося, а друге залишалося під паром. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісове бджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч і дуже важливими, промислами. Із прийняттям християнства на наших землях поширилася церковнослов’янська, або староболгарська, мова – мова православної церкви. Суттєво відрізняючись від народнорозмовної мови, вона все ж мала з нею спільні риси, оскільки грунтувалася на близькій, теж слов’янській мові, і тому була зрозуміла, особливо освіченим людям – духівництву, князям та боярам. Проте перші пам’ятки, створені церковнослов’янською мовою, засвідчують істотні впливи мови живої. В Європі Київ посів славу освітнього центру, куди приїжджали на навчання іноземці, серед яких були і престолонаслідники.
Вона використовувалась в релігійній сфері – церковній службі, богослужбових книгах. Старослов’янська мова визнавалася поряд з грецькою та латинською як знаряддя духовної культури. Перші київські князі разом із вирішенням важливих політичних і військових проблем державотворення опікувалися й розвитком науки і освіти. При дворах удільних князів відкривалися “двірцеві школи”. Вони відповідали найкращим зразкам освіти тієї епохи. Дітей навчали грамоті, читанню, писанню, лічбі, співу.
Спів вівся за спеціальними рукописами-книгами. Склалося дві системи нотних записів – самобутня і візантійська. Пам’ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору – Успенська церква – була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздробленості.
Він збирав у чужих державах книги з різних питань пізнання світу і формував величезну на той час бібліотеку. До шкіл на науку Ярослав залучав здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан. Вершина ювелірного мистецтва – техніка перегородчатої емалі.